§ 2. Правове регулювання використання та охорони земельних ресурсів

біосферного заповідника виділяються заповідна і біосферна зони та зона антропогенних ландшафтів. Заповідна зона включає ту ча­стину території біосферного заповідника, яка призначена для збе­реження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, ге­нофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Буферна зона охоплює території заповідника, виділені з метою за­побігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників. Нарешті, зона антропогенних ландшафтів біосферно­го заповідника включає території традиційного землекористуван­ня, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекре­ації та інших видів господарської діяльності. Крім того, в межах те­риторії біосферних заповідників можуть виділятися зони регульо­ваного заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з до­держанням вимог законодавства щодо їх охорони.

Одним із основних напрямів посилення правової охорони зе­мель природно-заповідного фонду на сучасному етапі розвитку країни є прийняття законодавства про національну екологічну мере­жу. Згідно зі ст. З Закону України «Про екологічну мережу» вона являє собою єдину територіальну систему, яка утворюється з ме­тою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетично­го фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природ­ного середовища і відповідно до законів та міжнародних зо­бов'язань України підлягають особливій охороні.

Слід зазначити, що до складу екологічної мережі належать не тільки землі природно-заповідного фонду. Як передбачено ст. 5 за­кону, до складових структурних елементів екомережі включають: ^а) території та об'єкти природно-заповідного фонду; б) землі вод­ного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; в) землі лісо­вого фонду; г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насаджен-

377

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

н я, які не віднесені до земель лісового фонду; ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпо­чинку населення і туризму та проведення спортивних заходів; є) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинно­сті, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земель­ні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність); є) земельні ділянки, на яких зростають при­родні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тварин­ ного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;

з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсив­ ного використання — пасовища, луки, сіножаті тощо; и) радіоак­ тивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.

Водночас формування екомережі підпорядковане саме розв'язанню проблеми збільшення частки заповідної території у складі земель України та підвищення рівня її захищеності від ант­ропогенних впливів. У зв'язку з цим у складі екомережі виділяють ключові території, буферні зони, сполучні території та відновлю--вальні території екомережі (ст. 16 Закону України «Про екологічну мережу»). До ключових територій екомережі належать території та об'єкти природно-заповідного фонду, водно-болотні угіддя міжна­родного значення, інші території, в межах яких збереглися найбільш цінні природні комплекси. Буферні зони екомережі охоплюють території навколо ключових територій екомережі, які запобігають негативному впливу господарської діяльності на суміжних територіях. Сполучні території екомережі — це території, що забезпечують зв'язки між ключовими територіями та цілісність екомережі. Нарешті, відновлювані території екомережі складають порушені землі, деградовані й малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, а також інші території, важливі з погляду формування просторової цілісності екомережі.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про екологічну мережу» включення територій та об'єктів екомережі до відповідних пе­реліків здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у по­рядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. І хоча

378