§ 2. Правове регулювання використання та охорони земельних ресурсів

Д о третьої зони округу санітарної охорони курорту — зони спо­стережень — включається територія, яка охоплює всю сферу фор­мування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насаджен­ня навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафт­но-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фак­тори. На території третьої зони забороняються: будівництво під­приємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, Грунту та вод курорту; спуск на рельєф неочищених промислових та побуто­вих стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок). Третя зона є водночас межею округу санітарної охорони курорту і на її території дозволяється проведення видів робіт, які негативно не впливатимуть на лікувальні та природні фактори курорту, не погіршуватимуть його ландшафтно-кліматич­них, екологічних і санітарно-гігієнічних умов (ст. 33 закону).

Землі оздоровчого призначення, а також землі округів санітар­ної охорони курортів можуть перебувати у державній, комунальній чи приватній власності. Водночас у межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання в користування підприємствам, уста­новам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охо­роною природних лікувальних властивостей і відпочинком насе­лення (ст. 48 ЗК України).

Правовий режим земель рекреаційного призначення поширюється на землі, які використовуються для організації відпочинку насе­лення, туризму та проведення спортивних заходів. Згідно зі ст. 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать зе­мельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших на­селених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, тури­стичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових тури­стично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших ана­логічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

383

Розділ XII. Правова охорона і використання земель

Н а землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за при­значенням, а також негативно впливає або може вплинути на при­родний стан цих земель.

Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у дер­жавній, комунальній та приватній власності. Власники та користу­вачі земельних ділянок, віднесених до земель рекреаційного при­значення, зобов'язані використовувати їх виключно за цільовим призначенням.

Особливостями правової охорони відзначаються і землі історико-культурного призначення, до яких належать землі, на яких розташо­вані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, ме­моріальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, на-скельні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військо­вих таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ан­самблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фо­нова забудова (ст. 53 ЗК України).

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній чи приватній власності. Власники об'єктів, розташованих на землях історико-культурного призна­чення, мають право використовувати земельні ділянки відповідно до споживчого чи побутового призначення таких об'єктів. Водно­час Закон України «Про охорону культурної спадщини» (2000 р.) передбачає можливість встановлення обмежень щодо використан­ня земельних ділянок, на яких розташовані певні об'єкти істори­ко-культурного призначення. Так, згідно зі ст. 30 закону органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами. Крім того, органи

384