logo search
Ekolohichne_pravo_Ukrainy шемшученко

§ 1. Державний моніторинг навколишнього природного середовища

Д іюча сьогодні в Україні система загального моніторингу дає змогу отримати понад 70 різних видів даних, зокрема метеоро­логічних, аерологічних, озонометричних, радіолокаційних, агроме­теорологічних, гідрологічних, інформацію про стан забруднення повітря, поверхневих і морських вод, грунтів у пунктах базової ме­режі спостережень.

Метеорологічні наземні спостереження проводяться безперерв­но, цілодобово і синхронно на 221 станції. Аерологічні спостере­ження, необхідні для вивчення атмосферних процесів на різних висотах і складання метеорологічних прогнозів, здійснюються в 9 пунктах спостережень. Агрометеорологічні спостереження з метою задоволення потреб сільського господарства проводяться у 143 пунктах спостережень, озонометричні спостереження — у 5 пунк­тах, метеорологічні радіолокаційні спостереження за хмарами і опадами — у 8 пунктах. Гідрологічні спостереження є предметом діяльності 433 пунктів моніторингу, розташованих на річках, озе­рах і водосховищах. Морська стаціонарна гідрометеорологічна ме­режа включає 32 пункти спостережень, розташовані у прибережній та шельфовій зонах, гирлах річок, що впадають у море.

Базові спостереження за забрудненням поверхневих вод прово­дяться у 240 пунктах спостережень, розташованих на 116 річках, 15 водосховищах, 7 озерах і лиманах. Якість води Чорного і Азовсь­кого морів і гирлових ділянок Дніпра, Дунаю і Південного Бугу контролюється у 154 пунктах. Стаціонарні спостереження за за­брудненням атмосфери проводяться у 162 пунктах, розташованих у 53 містах (див. постанову Кабінету Міністрів України «Про Дер­жавну програму науково-технічного переоснащення системи гідро­метеорологічних спостережень та базової мережі спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища» від 29 травня 1996 р. з наступними змінами.)

Оперативний (кризовий) моніторинг — це система додаткових спостережень за кількісними та якісними параметрами навколиш­нього природного середовища у зонах підвищеного ризику, що здійснюється як через державну мережу пунктів спостережень, так і через тимчасову мережу, під час виникнення несанкціонованих чи аварійних забруднень і стихійного лиха, з метою оповіщення та роз­роблення оперативних заходів щодо ліквідації їх наслідків та захисту населення, екосистем і власності.

203

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

М оніторинг цього типу здійснюється відповідно до Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзви­чайні ситуації техногенного та природного характеру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р., та Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів, за­твердженого наказом МНС України 6 листопада 2003 р.

З метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій при­родного та техногенного характеру, а також мінімізації наслідків таких ситуацій в Україні створена і діє єдина система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації. Здійснення ефективного еко­логічного моніторингу є одним із ключових моментів життєздат­ності такої системи.

Мінприроди спільно з МНС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі — МНС), їх органи та інші суб'єкти системи моніторингу встановлюють спеціальні рег­ламенти спостереження за екологічно небезпечними об'єктами, критерії визначення і втручання у разі виникнення або загрози ви­никнення надзвичайних екологічних ситуацій. Центральні та місцеві органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни повинні негайно інформувати Мінприроди, МНС та їх органи на місцях про виник­нення або загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій будь-якого походження.

Усі об'єкти, віднесені до потенційно небезпечних, підлягають державній реєстрації, тобто внесенню до автоматизованої інфор­маційно-довідкової системи обліку та обробки інформації щодо та­ких об'єктів, відповідно до Положення про Державний реєстр по­тенційно небезпечних об'єктів, затвердженого постановою Кабіне­ту Міністрів України від 29 серпня 2002 р. На кожний такий об'єкт заводиться паспорт, вимоги до якого встановлюються Положенням про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затвердже­ним наказом МНС України від 18 грудня 2000 р.

До суб'єктів моніторингу потенційно небезпечних об'єктів нале­жать:

204