§ 1. Державний моніторинг навколишнього природного середовища

Ефективне державне управління якістю навколишнього при­родного середовища неможливе без наявності відповідної інфор­мації про його стан. Ця інформація збирається та аналізується за допомогою державної системи моніторингу навколишнього при­родного середовища.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища (екологічний моніторинг) є однією з функцій державного управління у відповідній сфері суспільних відносин. Його сутність полягає в органі­зації системи спостережень за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення, якісними та кількісними харак­теристиками природних ресурсів з метою забезпечення збору, оброб­лення, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього при­родного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлін­ських рішень.

Правові засади екологічного моніторингу в Україні закріплені Зако­ном України «Про охорону навколишнього природного середови-Ща» (ст. 22), Земельним кодексом України (статті 191—192), Вод­ним кодексом України (ст. 21), Лісовим кодексом України (ст. 28), Законом України «Про охорону атмосферного повітря» (ст. 32), За­коном України «Про рослинний світ» (ст. 39), Законом України

201

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

« Про природно-заповідний фонд України» (статті 9, 17), Законом України «Про курорти» (ст. 35), Законом України «Про тваринний світ» (ст. 55), Законом України «Про відходи» (ст. 29), Законом Ук­раїни «Про питну воду та питне водопостачання» (ст. 39), Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивно­го забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (статті 13, 17, 21), Законом України «Про статус і соціальний захист грома­дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (ст. 17) та деякими іншими законодавчими актами.

Порядок проведення державного моніторингу навколишнього при­родного середовища регулюється Положенням про державну систе­му моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 р. (з наступними змінами), а також нормативно-правовими актами, що регулюють порядок здійснення моніторингу окремих природних ресурсів і певних типів об'єктів. Це, зокрема, Положення про моніторинг земель, за­тверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. з наступними змінами, Положення про моніторинг грунтів на землях сільськогосподарського призначення, затверджене нака­зом Міністерства аграрної політики України 26 лютого 2004 р., По­рядок здійснення державного моніторингу вод, затверджений по­становою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. (з на­ступними змінами), Порядок організації та проведення моніторин­гу в галузі охорони атмосферного повітря, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. (з наступними змінами), Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів, затверджене наказом МНС України 26 грудня 2003 р. (з наступними змінами).

Розрізняються різні типи, види, рівні екологічного моніторин­гу, а також стадії його здійснення.

Залежно від функціонального призначення розрізняють три ос­новних типи моніторингу: 1) загальний (стандартний); 2) опера­тивний (кризовий); 3) фоновий (науковий).

Загальний (стандартний) моніторинг — це система систематич­них спостережень за стандартними параметрами навколишнього природного середовища, що здійснюється на базовій мережі спостере­жень з метою виявлення фактичного екологічного стану, вироблення та прийняття рішень з ефективного використання, охорони та відтворення природних ресурсів.

202