§ 1. Державний моніторинг навколишнього природного середовища

— уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Рес­ публіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

— відповідальні особи самих об'єктів.

Про зміни у стані потенційно небезпечних об'єктів, що можуть спричинити надзвичайну ситуацію об'єктового або місцевого рівня, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення в установленому порядку повідомля­ють відповідні місцеві органи виконавчої влади для прийняття уп­равлінських рішень.

У разі, коли зміни у стані об'єкта моніторингу можуть призвес­ти до надзвичайної ситуації регіонального або державного рівнів, інформація про них негайно подається до МНС України.

Уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій своєчас­но передають інформацію стосовно результатів моніторингу до Де­партаменту страхового фонду документації і далі по каналах уп­равлінських зв'язків.

Фоновий (науковий) моніторинг — це систематичні спостережен­ня за природними ресурсами, природними об'єктами та природними системами, які не зазнають прямого антропогенного впливу, з метою одержання інформації для оцінок і прогнозування змін стану природ­них об'єктів внаслідок промислової та господарської діяльності, що здійснюються через мережу біосферних і природних заповідників, спеціальних наукових станцій.

Фоновий моніторинг, що здійснюється через систему біосфер­них заповідників, утворених на території України, здійснюється передусім у наукових цілях і є підсистемою глобального еко­логічного моніторингу, що спрямовується Міжнародною метеоро­логічною організацією. Саме спостереження фонового моніторин­гу є основою довгострокових прогнозних оцінок стану навколиш­нього природного середовища, природних ресурсів та динаміки змін цього стану.

Моніторинг навколишнього природного середовища охоплює ряд послідовних стадій (етапів): збирання інформації, її обробку, передавання, збереження, аналіз, прогнозування майбутніх змін та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень щодо запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

205

Розділ VIII. Основні функції державного управління в галузі охорони ...

Е кологічний моніторинг поділяють на види залежно від різних класифікаційних критеріїв. Так, залежно від об'єкта моніторингу розрізняються: комплексний моніторинг навколишнього природ­ного середовища (довкілля), моніторинг земель (і їх складової — ґрунтів), моніторинг поверхневих та підземних вод, моніторинг лісів, моніторинг рослинного світу, моніторинг дикої фауни, моніторинг атмосферного повітря, моніторинг місць видалення відходів, моніторинг фізичних факторів (шум, електромагнітні по­ля, радіація, вібрація тощо), моніторинг територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду, моніторинг курортів та деякі інші.

Можна розглядати види моніторингу залежно від суб'єктів, що його здійснюють. Відповідно до законодавства України державний екологічний моніторинг здійснюють такі суб'єкти:

Мінприроди України — моніторинг атмосферного повітря та опадів (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів, їх транскордонне перенесення; джерел промислових викидів в атмо­сферу; поверхневих і морських вод (гідрохімічні та гідробіологічні визначення, вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); підземних вод (гідрогеологічні та гідрохімічні виз­начення складу і властивостей, у тому числі залишкової кількості пестицидів та агрохімікатів, оцінка ресурсів); джерел скидів стічних вод; водних об'єктів у межах природоохоронних територій; грунтів різного призначення, у тому числі на природоохоронних територіях; геохімічного стану ландшафтів (вміст і поширення природних і техногенних хімічних елементів та сполук); радіаційної обстановки (на пунктах стаціонарної мережі); ге­офізичних полів (фонові та аномальні дослідження); стихійних та небезпечних природних явищ: ендогенних та екзогенних гео­логічних процесів (їх видові і просторові характеристики, ак­тивність прояву), повеней, паводків, снігових лавин, селів (у рай­онах спостережних станцій); наземних і морських екосистем; зва­лищ промислових і побутових відходів;

Держкомприродресурсів України — підземних вод (гідрогеологічні та гідрохімічні визначення складу і властивостей, у тому числі за­лишкової кількості пестицидів і агрохімікатів, оцінка ресурсів); ен­догенних та екзогенних процесів (видові і просторові характерис­тики, активність прояву); державне еколого-геологічне картування території України для оцінки стану геологічного середовища та йо­го змін під впливом господарської діяльності.

206