§ 3. Постійне та тимчасове природокористування

ч ем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітар­но-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної зем­левпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і в межах своїх повноважень приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконав­чої влади у наданні земельної ділянки в користування або зали­шення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.

Відповідно до земельного і лісового законодавства (зокрема, ст. 57 ЗК України, ст. 9 Лісового кодексу України) у постійне ко­ристування землі лісового фонду можуть надаватись лише у випад­ках, передбачених законодавством, а саме:

• спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а та­ кож спеціального використання лісових ресурсів, потреб мис­ ливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт;

• фермерським господарствам — якщо ці земельні ділянки лісового фонду не перевищують 5 гектарів і входять до складу відповідного господарства.

Землі водного фонду можуть надаватись у постійне користуван­ня лише спеціалізованим державним підприємствам чи підрозділам. Згідно зі ст. 59 ЗК України та ст. 85 Водного кодексу України постійне користування землями водного фонду дозво­ляється водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам, організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибереж­ними захисними смугами, смугами відведення, береговими смуга­ми водних шляхів, гідротехнічними спорудами та їх підтриманню в належному стані.

Тимчасовим визнається природокористування, термін якого зазда­легідь обумовлений.

У тимчасове користування можуть передаватися земельні ділян­ки, ділянки надр, лісу, водні об'єкти, мисливські угіддя. У тимча-

107

Розділ V. Право природокористування

с ове користування можуть передаватись як ті ділянки, що перебу­вають у державній чи комунальній власності, так і ті, що знахо­дяться у приватній власності.

Законодавство поділяє тимчасове природокористування на дов­гострокове і короткострокове і встановлює граничні терміни для обох цих видів. Так, у короткострокове користування лісові та водні ресурси можуть надаватися на строк до трьох років, у довго­строкове — від трьох до 25 (ст. 9 Лісового кодексу України, ст. 50 Водного кодексу України). Для землі та надр встановлені інші терміни короткострокового і довгострокового користування, а са­ме: для землі відповідно — до п'яти і до 50 років (ст. 93 ЗК Ук­раїни), для надр відповідно — до п'яти і до 20 (ст. 15 Кодексу Ук­раїни про надра). Лише щодо мисливських угідь закон встановлює нижню межу строку тимчасового користування — не менше 15 років. Це пов'язано з необхідністю забезпечити раціональне ефек­тивне використання мисливських угідь їх користувачами, створити перешкоди споживацькому підходу до використання мисливської фауни, стимулювати користувачів мисливських угідь до здійснення заходів щодо відтворення тваринного світу, до дбайливого ставлен­ня до природних ресурсів.

Практично щодо всіх природних ресурсів законодавство надає можливість продовження строків тимчасового природокористуван­ня. Таке продовження, як правило, пов'язується з виробничою не­обхідністю і обмежується ще одним строком відповідно короткост­рокового або довгострокового тимчасового природокористування.

Не містить відповідних обмежень законодавство про надра. Стаття 15 Кодексу України про надра передбачає лише, що в разі необхідності строки тимчасового користування надрами можуть бути продовжені. Це означає, що таке продовження може бути здійснено неодноразово.

Граничні розміри природних ділянок, що надаються у тимчасо­ве користування, встановлено природоресурсним законодавством. При цьому пункт 7 перехідних положень ЗК України містить нор­му, важливу для утвердження принципу стабільності в регулюванні земельних відносин в Україні: громадяни та юридичні особи, що одержали у тимчасове користування, в тому числі на умовах орен­ди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чин­ним законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Природні ресурси (об'єкти) можуть надаватись у тимчасове ко-

108

_г