§ 2. Право загального та право спеціального природокористування

с уб'єкт. Особливості його правосуб'єктності визначаються законо­давством України. Ним може бути як юридична особа (підпри­ємство, установа, організація), так і фізична особа (в тому числі приватний підприємець). Для здійснення права спеціального при­родокористування для фізичної особи вимагається досягнення певного віку (як правило, 18 років — віку повної цивільної дієздат­ності, якщо інше не встановлено законом).

Правовою передумовою надання відповідного права юридичній особі, або приватному підприємцю є акт державної реєстрації суб'єкта підприємництва (в певних випадках — закріплення в ста­туті юридичної особи або в реєстраційному свідоцтві певного виду діяльності, що потребує спеціального використання природних ре­сурсів). Для здійснення права полювання необхідно попередньо отримати правовий статус мисливця, тобто мати мисливський кви­ток. А для отримання права спеціального лісокористування (на­приклад, права заготівлі деревини), а також для більшості видів спеціального використання надр слід попередньо отримати в кори­стування земельну ділянку, належним чином оформивши таке на­дання (державний акт, договір тощо). Інколи для отримання пра­ва на спеціальне природокористування спеціальна право-суб'єктність не вимагається. Так, лісовий квиток на право збиран­ня в лісі квітів, лікарської сировини чи інших дикорослих лісових рослин може придбати будь-який громадянин, навіть якщо він не є суб'єктом підприємницької діяльності.

Важливою ознакою права спеціального природокористування є мета, з якою воно здійснюється. За загальним правилом, у процесі спеціального природокористування природні ресурси використо­вуються в обсягах, що перевищують потреби особистого споживан­ня. Така діяльність розрахована на комерціалізацію її результатів й отримання від неї прибутку.

Правовою підставою здійснення права спеціального природоко­ристування є спеціальний дозвіл на використання конкретних природ­них ресурсів у межах затверджених лімітів, що видається компетент­ним державним органом (органами Мінприроди, Держнаглядохо-ронпраці, Укрдержрибгоспу, Держкомлісгоспу), органами місцево­го самоврядування (щодо природних ресурсів місцевого значення) ^або власником (користувачем) природного ресурсу (зокрема, кори­стувачами мисливських угідь). Формою такого дозволу найчастіше ^є ліцензія, але існують й інші модифікації відповідних правових

101

Розділ У. Право природокористування

а ктів: відстрільна картка (на право полювання), лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток (на право лісокористування), інші ви­ди дозволів. Положення про порядок видачі дозволів на спеціаль­не використання природних ресурсів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р.

Спеціальне природокористування здійснюється на платній ос­нові. Практично за всі види спеціального використання природних ресурсів стягується відповідна плата (збори), розміри і порядок стягнення яких визначаються Кабінетом Міністрів України.

Надання права спеціального природокористування супровод­жується закріпленням певного природного ресурсу (об'єкта) чи його частини за конкретним суб'єктом. Це може бути відокремлене при­родокористування, що оформлюється шляхом прямого надання в користування, зокрема, земельної ділянки лісового фонду (для за­готівлі деревини), гірничого відводу (для геологорозвідувальних робіт, добування корисних копалин чи іншого спеціального надро-користування), ділянки водного фонду (наприклад, для риборозве­дення). У випадку невідокремленого спеціального природокористу­вання встановлюються лише територіальні обмеження на здійснен­ня відповідного права (наприклад, здійснення права полювання в межах певного мисливського угіддя чи збирання дикорослої лісової рослинності в межах певної ділянки лісового фонду).

Однією з важливих ознак права спеціального природокористу­вання є його здійснення переважно з використанням технічних при­строїв або споруд. Такі пристрої (споруди), як правило, не викори­стовуються в процесі загального користування, що визначає порівняльні масштаби впливів на природні ресурси в одному і дру­гому випадках.

Не містить поділу на загальне і спеціальне природокористуван­ня земельне, гірниче та атмосфероохоронне законодавство. Таку позицію законодавця легко обгрунтувати. Зокрема, користування надрами, на нашу думку, не може здійснюватися в порядку загаль­ного природокористування. Щоправда, інколи до права загального використання надр відносять право землевласників і землекорис­тувачів на видобування в межах належних (наданих) їм земельних ділянок корисних копалин місцевого значення, торфу і прісних підземних вод до певної глибини залягання (ст. 23 Кодексу Ук­раїни про надра, ст. 90 та 95 ЗК України). Хоча таке добування не потребує отримання спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничого

102