§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

г лобальний рівень та передбачила заходи щодо посилення міжна­родного співробітництва держав у цій сфері.

Поряд зі значенням цих декларацій, договорів, конвенцій та інших міжнародно-правових актів потрібно зазначити, що ком­плексний характер навколишнього середовища вимагає більш гли­бокої кодифікації міжнародного екологічного права. Назрів час прий­няти фундаментальний для даної галузі акт дійсно універсального характеру, яким би регулювався увесь комплекс суспільних відно­син, від чого залежить підтримання екологічної рівноваги в навко­лишньому середовищі.

Це може бути Екологічна конституція Землі, підписана і ра­тифікована державами світового співтовариства. В її основу слід покласти право людини і народів на безпечне навколишнє середо­вище та інші екологічні права. Нею також має бути передбачений механізм забезпечення цих прав, насамперед шляхом поліпшення якості навколишнього середовища на основі міжнародного співробітництва і в інтересах теперішнього та прийдешніх по­колінь.

Світовий океан. Світовий океан є складною і чутливою екосис­темою. Він займає 71 % поверхні Землі із запасом води близько 1,4 млрд. куб. км, відіграючи надзвичайно важливу роль для люд­ства. У його водах і надрах містяться майже усі хімічні елементи. Океан — це «кухня» клімату, невичерпне джерело енергії, доступ­на для всіх комунікаційна система. У ньому мешкає близько 150 тис. видів тварин, у тому числі понад 15 тис. видів риб. Річна первинна продукція океану становить 600—800 млрд. т, тобто по 200 т на кожного жителя планети.

Людство вже давно звернуло свої погляди на Світовий океан. З давніх часів він широко використовується як транспортна арте­рія. Нині на долю морських перевезень припадає близько трьох четвертих світового вантажообороту.

Постійно зростають масштаби добування риби та морепродуктів з вод Світового океану. У наш час його частка в загальносвітовому споживанні білків і жирів тваринного походження сягає 20 %.

Науково-технічний прогрес відкрив нові можливості для вико­ристання просторів і ресурсів Світового океану, активізувавши усі види морської діяльності. Поряд з розширенням морського судно­плавства та рибальства з'явилися нові види користування морями і океанами. Це прокладання морських кабелів і трубопроводів, до-

763

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

б ування корисних копалин з морського дна тощо. Нині вже понад 80 держав задіяні у добуванні нафти і газу з цього дна. Перспек­тивним є також добування залізо-марганцевих конкрецій, розкида­них на морському дні, запаси яких, за наявними оцінками, станов­лять близько 23 млрд. т.

Посилена експлуатація Світового океану загострила проблему використання його природних ресурсів і охорони морського сере­довища від забруднення і зараження. Особлива турбота пов'язана з нафтою. її світове щорічне виробництво наближається до 2 млрд. т. Близько 60 % нафти перевозиться суднами, з яких що­року потрапляє в океан близько 1 млн. тонн. Катастрофа одного сучасного супертанкера може викликати забруднення морського середовища нафтою і нафтопродуктами на площі в кілька сотень квадратних кілометрів.

Морське середовище потерпає від зараження і забруднення внаслідок захоронення на дні морів і океанів відходів виробництва, в тому числі ядерного. Багато забруднювачів надходить у моря і океани через ріки та з інших наземних джерел. Щороку морське середовище поглинає у вигляді відходів до 5 тис. т ртуті і кількість заліза, яка дорівнює половині світового виробництва сталі.

Потреба у встановленні відповідного правопорядку на морських просторах була усвідомлена давно. Перші письмові договори дав­ньоримського періоду з цього приводу стосувалися переважно мо­реплавства і рибальства.

Характерною рисою феодального періоду було поширення вла­ди монарха на значні водні простори. При цьому враховувалися місцеві традиції й умови.

Надалі норми і принципи міжнародного морського права скла­далися і розвивалися під впливом двох взаємодіючих тенденцій: за­хисту своїх інтересів прибережними державами; вільного викорис­тання відкритого моря в інтересах усіх суб'єктів міжнародного пра­ва¹.

Істотне розширення можливостей використання просторів і ре­сурсів Світового океану у XX ст. стимулювало прогресивний роз­виток міжнародного морського права на засадах його кодифікації. Перша спроба такої кодифікації була зроблена у 1930 р. у рамках гаазької конференції з кодифікації міжнародного права. Потім під

¹ Тимченко Л. Д. Международное право. — X., 1999. — С. 310. 764