§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

Д ля охорони морського середовища від забруднення та зара­ження держави співробітничають на глобальному чи національно­му рівнях безпосередньо чи через компетентні міжнародні ор­ганізації, які займаються розробкою міжнародних норм, стан­дартів, рекомендацій у відповідній галузі.

Якщо державі стає відомо, що морському середовищу загрожує небезпека, або коли цьому середовищу вже завдана шкода внаслідок його забруднення, вона повинна терміново поставити до відома про це інші заінтересовані держави, які зобов'язані спільно розробляти плани надзвичайних заходів на випадок інцидентів, що викликають забруднення морського середовища, та сприяти їх здійсненню.

На держави покладено також обов'язок виконання міжнародних зобов'язань по захисту морського середовища. Вони, зокрема, ма­ють забезпечувати компенсацію шкоди, завданої забрудненням на­вколишнього середовища фізичними чи юридичними особами, які перебувають під їх юрисдикцією.

Конвенція ООН з морського права не скасовує дію інших міжнародно-правових актів з відповідних питань. У галузі бороть­би із забрудненням морського середовища нафтою однією з пер­ших була Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню мо­ря нафтою (1954 р.). Потім до неї додалися Міжнародна конвенція щодо втручання у відкритому морі у випадку аварій, які призводять до забруднення нафтою (1969 р.), Міжнародна конвенція по за­побіганню забрудненню з суден (1973 р.), Міжнародна конвенція по забезпеченню готовності на випадок забруднення нафтою і бо­ротьба з ним (1990 р.) та деякі інші. Цими конвенціями встанов­лені обмеження на скид нафти і нафтопродуктів у морське середови­ще. Держави-учасниці зобов'язалися: належним чином обладнати очисними установками судна і вести на них спеціальні журнали операцій з нафтою і нафтопродуктами; вживати у відкритому морі таких заходів, які можуть стати необхідними для запобігання, зменшення або усунення серйозно і реально загрожуючої їх збере­женню небезпеки або пов'язаних з ними інтересів небезпеки за­бруднення чи загрози забруднення моря нафтою внаслідок морсь­кої аварії або дій, пов'язаних із такою аварією, які зумовлять шкідливі наслідки у великих розмірах.

Передбачена також система контролю за скидами нафти. Серед­земне, Чорне, Балтійське і Червоне моря, де має місце інтенсивний

25 5-200 769

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

р ух морських суден і є загроза великих екологічних порушень, ого­лошені особливими районами, які потребують посиленої охорони.

Важливе значення має й Конвенція про запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів (1972 р.)- Сторони домо­вилися індивідуально і колективно сприяти боротьбі з усіма дже­релами забруднення морського середовища і зобов'язалися вжива­ти заходів для запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів, які можуть бути небезпечними для здоров'я лю­дей, шкідливими для живих ресурсів моря, завдати шкоди зонам відпочинку людей.

Конвенція повністю забороняє скидання у море з суден, літаків, платформ та інших штучних споруд найбільш шкідливих відходів та інших матеріалів відповідно до встановленого переліку. До них, зокрема, належать відходи і матеріали з високим рівнем радіації. Для скидання інших відходів чи матеріалів має бути попередній спеціальний чи загальний дозвіл. Встановлені також умови захоро-нення самих суден, літаків, платформ та інших штучних споруд як у відкритому морі, так і в межах територіального моря окремих держав.

Загальна вимога щодо недопущення радіоактивного забруднення морського середовища була сформульована ще у Женевській конвенції про відкрите море (1958 р.). Вона зобов'язала сторони вживати усіх необхідних заходів з метою запобігання забрудненню моря радіоактивними відходами та забрудненню моря або повітряного простору над ним у результаті будь-якої діяльності, що включає за­стосування радіоактивних матеріалів.

Нині питання запобігання забрудненню морського середовища ядерними відходами та матеріалами, експлуатації суден з якірними силовими установками та юридичної відповідальності у цій сфері регулюються Брюссельською конвенцією про відповідальність опера­торів ядерних суден (1962 р.), Паризькою конвенцією про відпові­дальність перед третьою стороною у галузі атомної енергії (1960 р.), Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду (1963 р.), Брюссельською конвенцією про цивільну відповідальність у галузі морських перевезень розщеплюючих матеріалів (1971 р.) та де­якими іншими міжнародно-правовими актами.

Крім конвенцій універсального характеру, діє ряд регіональних актів, що стосуються захисту окремих морів від забруднення. Однією з перших тут стала Гельсінська конвенція по захисту морсь-

770