§ 1. Поняття та основні складові національної екологічної мережі України

Забезпечення сталого, екологічно збалансованого розвитку Ук­раїни, підвищення її природно-ресурсного потенціалу, збереження цінних природних територій, біологічних ресурсів, що на них зна­ходяться, генетичного фонду тваринного та рослинного світу вима­гають дотримання оптимального балансу між територіями, що інтенсивно експлуатуються, і такими, щодо яких запроваджуються спеціальні режими охорони та відтворення. Для забезпечення та­кого балансу в Україні формується екологічна мережа.

Екологічна мережа (екомережа) України — це єдина територіаль­на система, яка створюється з метою поліпшення умов для форму­вання та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов 'язань України підлягають особливій охороні.

Відносини, пов'язані з формуванням в Україні екомережі, регу­люються законами України «Про екологічну мережу України»

20 5-200 609

Розділ XIX. Правові засади формування ... екологічної мережі України

( 2004 р.), «Про Загальнодержавну програму формування націо­нальної екологічної мережі України на 2000 — 2015 роки» (2000 р.), «Про Генеральну схему планування території України» (2002 р.), ЗК України, а також законами України про окремі типи територій та об'єктів, що підлягають особливій державній охороні, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Об'єкти екомережі міжнародного значення створюються відповідно до міжнародних договорів України, зокрема, Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, голо­вним чином як середовища існування водоплавних птахів (1971 р.), Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спад­щини (1972 р.), Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (1979 р.), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (1979 р.), Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1992 р.), Конвенції про біологічне різноманіття (1992 р.), Всеєвропейської стратегії збере­ження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.), Кон­венції про охорону та відтворення транскордонних водотоків та міжнародних озер (1999 р.).

Передбачається формування екомережі України шляхом ство­рення єдиної територіальної системи, яка складалася б із структур­них елементів чотирьох типів: ключові, сполучні, буферні та відновлювані території.

Ключовими територіями в складі екомережі мають стати тери­торії та об'єкти, віднесені законодавством України до категорії природних територій та об'єктів особливої державної охорони. Це насамперед території та об'єкти природно-заповідного фонду; вод­но-болотні угіддя міжнародного значення; водоохоронні зони; землі лісового фонду; полезахисні лісові смуги та інші захисні на­садження, які не віднесені до земель лісового фонду; землі оздо­ровчого призначення з їх природними ресурсами; землі рекре­аційного призначення, які використовуються для організації відпо­чинку населення, туризму та проведення спортивних заходів; зе­мельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угрупован­ня, занесені до Зеленої книги України; території, які є місцями пе­ребування чи зростання видів тваринного та рослинного світу, за­несених до Червоної книги України, та деякі інші. Саме ці тери­торії забезпечують збереження найбільш цінних і типових для да­ного регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Крім

610