§ 1. Рослинний світ як об'єкт правової охорони та використання

с подарського призначення, згідно з частиною другою ст. 1 Закону України «Про рослинний світ» регулюються відповідним законо­давством України. Таким чином, ця група суспільних відносин не підпадає під дію правових норм цього закону.

Безпосередніми об'єктами рослинного світу, що використову­ються або можуть бути використані населенням для своїх потреб, є природні рослинні ресурси. За своєю екологічною, господарсь­кою, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими оз­наками їх поділяють на природні рослинні ресурси загальнодер­жавного та місцевого значення.

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення на­лежать: а) об'єкти рослинного світу у межах: внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключ­ної (морської) економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані і використовуються на території більш ніж однієї області, а також їх приток; природ­них та біосферних заповідників, національних природних парків, а також заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендро­логічних парків, зоологічних парків, парків — пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного зазначення; б) лісові ре­сурси державного зазначення; в) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, ли­шайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України; г) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнен­ня, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Крім того, до природних рослинних ресурсів за­гальнодержавного значення законодавством України можуть бути віднесені й інші об'єкти рослинного світу.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать ди­корослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, які не віднесені законодавством України до природних рослинних ре­сурсів загальнодержавного значення.

Таким чином, об'єктами рослинного світу є різноманітна су­купність усіх видів дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин біологічного походження, мохо­подібних, водоростей, лишайників, а також грибів і їх угруповань.

У зв'язку з цим слід звернутися до питання про співвідношен­ня лісової та нелісової рослинності як близьких за своєю

559

Розділ XVII. Правова охорона і використання рослинного світу

з овнішньобіологічною формою вираження для сприйняття люди­ною. Це питання протягом багатьох років було предметом уваги як законодавця, так і вчених різних галузей науки. Так, автор «Вчен­ня про ліс» Г. Ф. Морозов писав: «Будь-яка алея чи дорога, наса­джена на узбіччі деревами, може простягатися на сотні кілометрів, так що насаджені біля неї дерева можуть становити велику кількість окремих деревних рослин без того, щоб із них був сфор­мований ліс. Є і такі штучні, а також природні форми ландшафту, в яких дерева розкидані в одиночному стоянні на значній площі землі і, незважаючи на свою велику кількість, лісом все ж не мо­жуть вважатися»¹.

На думку Г. М. Полянської, критерієм розмежування лісової та нелісовоі рослинності треба вважати різний характер використан­ня лісів та спосіб ведення господарства, які безпосередньо визна­чаються природними властивостями лісів та нелісової рослинності. Якщо ліси виконують функцію, необхідну для отримання лісової продукції, а також слугують як забезпечення водоохоронних та за­хисних кліматологічних факторів, то нелісова рослинність забезпе­чує інші потреби людини².

Уперше на теренах колишнього СРСР про нелісову рослинність згадувалось у декреті ВЦВК.від 27 травня 1918 р. «Про ліси», де бу­ла передбачена можливість вилучення зі складу лісів чагарникової та деревної рослинності місцевого сільськогосподарського призна­чення, що знаходилася на земельних ділянках селян.

Основи лісового законодавства Союзу РСР та союзних рес­публік від 17 червня 1977 р. не залишили поза увагою питання співвідношення лісової та нелісової рослинності. Відповідно до ст. 5 зазначеного нормативно-правового акта до державного лісо­вого фонду не належали: дерева і групи дерев, а також інша дере­винно-чагарникова рослинність на землях сільськогосподарського призначення; захисні насадження в смугах відводу залізничних, ав­томобільних доріг та каналів; дерева та групи дерев, а також зелені насадження в містах та інших населених пунктах, на землях поза міськими лісами; дерева на садових ділянках.

Лісовий кодекс УРСР від 13 грудня 1979 р. повністю відтворив положення Основ лісового законодавства в цій частині.

¹ Морозов Г. Ф. Учение о лесе. — М., 1949. — С. 17.

² Полянская Г. Н. Право государственной собственности на леса в СССР. 1959. - С. 208.

560

М.,