§ 1. Тваринний світ як об'єкт правової охорони та використання

р аїни нових. Причинами таких змін стану тваринного світу є ситу­аційні зміни у землекористуванні, подальше забруднення навко­лишнього природного середовища, кліматичні зміни його стану¹.

З метою збереження тваринного світу, в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь в Україні за участю підприємств, установ ор­ганізацій і громадян здійснюються заходи щодо його охорони, на­уково обґрунтованого, невиснажливого використання та відтво­рення (преамбула Закону України «Про тваринний світ»).

Правова охорона і порядок користування тваринним світом в Україні забезпечується законами України «Про охорону навколиш­нього природного середовища», «Про тваринний світ» та іншими законодавчими актами. Загальним об'єктом правової охорони є тваринний світ у сукупності усіх його елементів. До останніх нале­жать:

• дикі тварини — хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші), і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційно­ му різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялеч­ ки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі;

• частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

• продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо).

Крім цього, правовій охороні підлягають нори, хатки, лігва, му­рашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця то­кування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимча­сових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середо­вищем їх існування та шляхами міграцій (ст. З Закону України «Про тваринний світ»).

З цього випливає, що, по-перше, тваринний світ — це один із компонентів навколишнього природного середовища. Представни­ками тваринного світу, що підлягають правовій охороні, є лише дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, які знаходяться в на­вколишньому природному середовищі переважно у стані природної волі, а також у напіввільних умовах чи в неволі. По-друге, тварин­ний світ — це уся сукупність видових і популяційних різноманіть

¹ Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. Спеціальне видання до 5-ої Всеєвро-пейської конференції міністрів навколишнього середовища «Довкілля для Європи». - К., 2003. - С. 44.

581

Розділ XVIII. Правова охорона і використання тваринного світу

ж ивих організмів на всіх стадіях розвитку, частини диких тварин та продукти їх життєдіяльності. По-третє, тваринний світ знаходиться у стані природної волі постійно чи тимчасово у просторових межах юрисдикції держави, тобто на території України — на суші, у повітрі і воді, включаючи її внутрішні і територіальні моря, конти­нентальний шельф та виключну (морську) економічну зону.

Не є об'єктами тваринного світу сільськогосподарські, свійські тварини, залишки викопних тварин. Вони є майном, яке належить на праві власності державним, кооперативним, громадським ор­ганізаціям, громадянам, а тому їх використання та охорона не ре­гулюються Законом України «Про тваринний світ».

Тваринний світ є об'єктом права власності. Окремі його елемен­ти можуть знаходитись у державній, комунальній, колективній чи приватній власності.

Тваринний світ як об'єкт права державної власності вира­жається, зокрема, у таких дефініціях, як «тваринний світ є національним багатством України» та «об'єкти тваринного світу як природний ресурс загальнодержавного значення» (преамбула, ст. 4 Закону України «Про тваринний світ»). Основними ознаками тва­ринного світу як природного ресурсу загальнодержавного значен­ня є його відповідний стан — стан природної волі. Під станом при­родної волі слід розуміти не обмежений людиною безпосередній природний зв'язок живого з навколишнім середовищем. Цей зв'язок для різних видів диких тварин неоднаковий і зумовлений біологічними особливостями даного виду. Втрата дикою твариною стану природної волі або, навпаки, набуття твариною, яка знахо­дилась у неволі, цього стану суттєво змінює її режим¹.

Однак етап природної неволі, безсумнівно, не може бути основ­ною ознакою належності диких тварин до державної форми влас­ності. Не можна вважати у стані природної волі тварин, які знахо­дяться у заповідниках та інших територіях природно-заповідного фонду, адже життєвий їх простір обмежено, годування їх здійснюється здебільшого штучно, за цих умов тварини, що знахо­дяться у межах територій природно-заповідного фонду, мали б роз­глядатись як майно заповідників, національних парків і т. п.² Вод-

1. К онстантиниди С. С. Охрана животного мира. — Алма-Ата, 1975. — С. 111— 120.

2. Колбасов О. С. Право собственности на животньїй мир // Развитие аграрно- правовнх наук. — М., 1980. — С. 57—59.

582