§ 6. Міжнародне екологічне судочинство

о бов'язковим для сторін у спорі. Арбітражний суд доводить своє рішення як до відома цих сторін, так і Секретаріату конвенції. Ос­танній інформує про винесене рішення усі держави — сторони конвенції.

За Конвенцією про збереження морських живих ресурсів Ан­тарктики для розгляду спорів між сторонами утворюється арбітражний трибунал. Він також складається з трьох арбітрів. Кожна сторона у спорі призначає свого арбітра, а потім за взаємною згодою ці сторони призначають третього арбітра, який виконує функції голови арбітражного трибуналу.

Арбітражний трибунал приймає власні правила процедури і сам визначає своє місце перебування. Він досліджує обставини справи, заслуховує сторони, а у необхідних випадках — свідків та експертів. У розгляді справи може брати участь також будь-яка з договірних сторін конвенції.

Рішення арбітражного трибуналу приймається більшістю го­лосів, є остаточним і обов'язковим для сторін у спорі, а також будь-якої держави, яка взяла участь у розгляді відповідної справи. Рішення підлягає негайному виконанню. Арбітражний трибунал дає тлумачення прийнятого рішення на запит однієї із сторін у спорі або будь-якої держави, яка взяла участь у розгляді справи.

Справи екологічного характеру можуть бути й предметом роз­гляду Європейського суду з прав людини як судового органу контро­лю за виконанням Європейської конвенції про захист прав і основ­них свобод людини (1950 р.). Право звернення до цього суду нале­жить як державам, так і фізичним особам. На різних стадіях роз­гляд справ здійснюють спеціально створювані органи суду: коміте­ти, палати, Велика палата. За виконанням державами рішень суду спостерігає Комітет міністрів Ради Європи. Суд знаходиться у місті Страсбурзі (Франція). У його складі є й суддя з України.

Кількість екологічних справ у Європейському суді з прав люди­ни є відносно незначною. Частково це пояснюється тим, що пра­во людини на безпечне довкілля не закріплене в Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини. Тому ці справи здебільшого стосуються питань землекористування. Напри­клад, у листопаді 1994 р. Суд розглянув справу «Бомартен проти Франції» про порушення частини першої ст. 6 конвенції. Суть справи полягала у тяганині з відшкодуванням збитків позивачеві, завданих внаслідок націоналізації належної йому земельної ділян-

811

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

к и. Тяганина сталася з вини Державної ради Франції, де раніше розглядався цей спір. Суд зобов'язав Францію сплатити П. Бомар-тену 100 тис. французьких франків як компенсацію моральної шкоди та 170 тис. французьких франків як відшкодування судових витрат¹.

Міжнародний трибунал з морського права є самостійним міжна­родним судовим органом. Він був утворений відповідно до ст. 287 Конвенції ООН з морського права для мирного вирішення спорів, пов'язаних із тлумаченням та застосуванням конвенції, викорис­танням морів, океанів та їх ресурсів.

Місцем перебування трибуналу є місто Гамбург (Німеччина). Трибунал має статус спостерігача в роботі Генеральної Асамблеї ООН.

Правовий статус трибуналу визначається Статутом міжнародно­го трибуналу з морського права (Додаток VI до зазначеної кон­венції). Відповідно до цього Статуту трибунал складається з колегії у складі 21 незалежного члена з-поміж осіб, які користуються ви­сокою репутацією і є визнаними авторитетами в галузі морського права. Будь-яка держава — сторона конвенції не може бути пред­ставлена у трибуналі більше ніж однією особою. У складі трибуна­лу має бути не менше трьох членів від кожної географічної групи держав, встановленої Генеральною Асамблеєю ООН.

Члени трибуналу обираються таємним голосуванням держав — учасниць конвенції на дев'ять років і можуть бути переобрані. Жо­ден з членів трибуналу не може виконувати будь-яких політичних чи адміністративних обов'язків, активно брати участь чи бути ма­теріально заінтересованим у будь-яких операціях будь-якого підприємства, яке займається розвідкою чи розробкою ресурсів моря, морського дна чи іншими видами комерційного використан­ня моря чи морського дна.

Трибунал з-поміж своїх членів обирає голову і заступника голо­ви на три роки, а також призначає секретаря та інших посадовців, необхідних для виконання судових функцій.

До компетенції трибуналу віднесено усі спори і заяви, які пере­даються йому відповідно до Конвенції ООН з морського права. Слухання справи ведеться публічно під керівництвом голови чи за-

¹ Вибрані рішення Європейського суду з прав людини (1993—2002). — X., 2003. - С. 165-168.

812