§ 2. Закономірності побудови й розвитку європейського права ... Середовища

у правління водними ресурсами, вимагаючи від держав-членів ство­рення відповідних адміністративних структур, розробки планів, здійснення моніторингу та контролю якості вод. Крім того, зако­нодавчо встановлено стандарти якості поверхневих та підземних вод, а для окремих видів водокористування (зокрема, питне водо­постачання, купання) — нормативи викидів окремих забруднюю­чих речовин (нітратів чи небезпечних речовин), технологічні стан­дарти (зокрема, для очищення міських стоків).

Так, Директива 2000/60/ЄС Європарламенту і Ради ЄС щодо створення основ для здійснення водної політики на місцевому рівні, та­кож відома як Водна рамкова директива ЄС, набрала чинності для країн ЄС у грудні 2000 р. і фактично замінила собою кілька доку­ментів ЄС, які діяли до того. Директива базується на басейновому принципі управління водними джерелами: на рівні басейнів здійснюється адміністрування і планування водної політики, ор­ганізовується моніторинг і контроль, реалізуються практичні захо­ди щодо запобігання забрудненню і ліквідації його наслідків, здійснюються заходи щодо відновлення водності тощо. Директива регламентує систему заходів не тільки щодо запобігання погіршен­ню якості водних джерел, а й ставить за мету поступове поліпшен­ня такої якості шляхом реалізації заходів щодо зниження забруд­нення вод, пом'якшення наслідків повеней і посух. Особлива ува­га приділяється запобіганню забрудненню поверхневих та підзем­них вод так званими пріоритетними речовинами, тобто такими, що становлять найбільшу загрозу для водних систем. Досягнення дер­жавами цілей політики сталого водокористування ЄС передба­чається до 2015 р.

Серед інших стовпів водного законодавства ЄС не можна не на­звати Директиву Ради 91/271 ЄЕС щодо очищення міських стоків, якою державам-членам приписується до 2005 р. налагодити на своїх територіях систему збирання й очищення рідких стоків у міських агломератах, включаючи їх вторинне очищення.

А Директива Ради 91/676 ЄЕС щодо охорони вод від забруднення нітратами, що походять від сільськогосподарських джерел, передба­чає розробку державами-членами Кодексу найкращих сільськогос­подарських практик, стрижнем якого має стати запобігання за­брудненню вод нітратами. І хоча застосування такого кодексу пла­нується на добровільних засадах, усі держави повинні передбачити систему інформування та навчання фермерів у частині застосуван-

827

Розділ XXIII. Європейське право навколишнього середовища

н я відповідних сільськогосподарських практик. Держави-члени та­кож зобов'язуються вести моніторинг найбільш вразливих місць з погляду можливого забруднення нітратами (поверхневі та підземні горизонти, що є джерелами питного водопостачання, передбачу­вані місця найбільшої концентрації нітратів тощо) для визначення дієвості європейської політики.

Основною метою законодавства ЄС у галузі якості повітря й моніторингу атмосферних забруднень є поступове скорочення ви­кидів шкідливих речовин в атмосферу, що могло б забезпечити якісні характеристики повітря, придатні з погляду впливу на здо­ров'я людини. Для досягнення цієї мети в законодавстві ЄС виз­начено стандарти якості повітря, встановлено нормативи гранично допустимих викидів із джерел різних типів: стаціонарних, пересув­них, викидів у результаті поводження з речовинами та матеріала­ми. Встановлено також базові адміністративні та управлінські принципи оцінки стану навколишнього середовища, його моніто­рингу тощо.

Основним документом цієї групи є Директива Ради 96/62/ЄС щодо оцінки та. менеджменту якості атмосферного повітря. Метою цієї директиви є, по-перше, встановлення єдиних нормативів якості повітря для держав — членів ЄС, по-друге, оцінка якості повітря в державах-членах на єдиних критеріальних засадах і з до­помогою єдиних методів, отримання необхідної інформації і забез­печення доступу до неї європейської громадськості. У директиві визначено групу забруднюючих речовин, щодо яких стандарти якості мають встановлюватися так званими дочірніми директива­ми. Це діоксид сірки, двоокис азоту, тверді частки, свинець, озон, бензол, угарний газ, кадмій, миш'як, нікель, ртуть. Для всіх цих речовин у дочірніх директивах мають бути визначені як гранично допустимі нормативи, так і в міру можливості — порогові величи­ни, можливі аварійні значення, а також межі дозволених відхилень. Усі держави-члени мають розбити свою територію на зони для здійснення фактичних або розрахункових замірів якості повітря. Щодо територій, де рівень забруднення перевищує стандартний, повинні бути розроблені плани дій щодо доведення протягом пев­ного періоду стану повітря до нормативного рівня. Ці плани і ре­зультати замірів мають регулярно доводитися до відома громадсь­кості через засоби масової інформації.

Боротьба з шумовим забрудненням навколишнього середовища

828