§ 2. Закономірності побудови й розвитку європейського права ... Середовища

П ерші регламентаційні акти екологічного спрямування були прийняті в рамках Співтовариства в другій половині 60-х років у контексті загальних норм щодо захисту прав споживачів. Саме в цей період у праві ЄС уперше з'являються нормативні акти, що оперують поняттями «хімічно небезпечних речовин», «надактивних субстанцій» та ін., які мали безпосереднє відношення до еко­логічної сфери, хоча й приймалися для регулювання питань захи­сту прав споживачів. Єдиною нормою первинного права для регу­лювання відповідних питань протягом 20 років була ст. 100 «а» Римського договору.

Стокгольмська конференція ООН з питань навколишнього се­редовища, що відбулася в 1972 р., дала поштовх для формування самостійної політики ЄС у галузі охорони довкілля. Саме з цього часу починають розроблятись і впроваджуватись п'ятирічні Про­грами дій ЄС у галузі охорони навколишнього середовища — політичні документи, що містять декларації принципів і основних підходів, а також пріоритетних шляхів розв'язання екологічних проблем на кожні наступні п'ять років.

Дві перші такі програми (на 1973 — 1977 рр. та на 1978 — 1982 рр.) являли собою деталізований перелік заходів, яких слід вжити для боротьби із забрудненням навколишнього середовища. Саме в цих програмах було закріплено 11 базових принципів, що створили фун­дамент політики навколишнього середовища ЄС на майбутнє:

• краще запобігати, ніж лікувати;

• всі впливи на навколишнє середовище мають братися до ува­ ги на найбільш ранній стадії процесу прийняття рішення;

• слід уникати будь-якої форми використання природних ре­ сурсів, здатної спричинити істотну шкоду з погляду порушення екологічної рівноваги;

• належить постійно підвищувати рівень наукових знань, праг­ нучи ефективних рішень у відповідній галузі; необхідно заохочува­ ти наукові дослідження у цій галузі;

• принцип «забруднювач платить», який передбачає, що пре­ вентивні заходи, як і заходи щодо зниження (усунення) шкідливих впливів, мають здійснюватися за рахунок коштів забруднювача;

• діяльність, здійснювана в межах однієї держави-члена, не по­ винна викликати деградації навколишнього середовища іншої дер­ жави;

• політика в галузі охорони навколишнього середовища, що

821

Розділ XXIII. Європейське право навколишнього середовища

п роводиться в державах — членах ЄС, має брати до уваги інтереси країн, що розвиваються;

• ЄС та держави-члени повинні сприяти здійсненню політики охорони навколишнього середовища на міжнародному та плане­ тарному рівні, використовуючи при цьому міжнародні організації;

• охорона навколишнього середовища — справа кожного, звідси необхідність об'єднати зусилля щодо удосконалення еко­ логічного виховання;

• заходи щодо охорони навколишнього середовища повинні вживатися на «найбільш адаптованому рівні», маючи на увазі тип забруднення, характер потрібних дій та географічну зону, що підлягає охороні (принцип «субсидіарноеті»);

• національні програми з охорони навколишнього середовища повинні бути скоординовані між собою на базі спільних довгост­ рокових концептуальних підходів, а національні заходи не повинні здійснюватись ізольовано, навпаки, належить їх максимально гар­ монізувати на рівні ЄС.

Незважаючи на проголошення програмами принципу превенції, основною спрямованістю екологічної політики Співтовариства у період дії перших двох програм залишалося реагування на наслідки забруднення та контроль у сфері охорони навколишнього середо­вища. Перший принцип став домінантою лише четвертої Програ­ми дій у галузі навколишнього середовища і був творчо розвину­тий п'ятою Програмою дій ЄС у галузі охорони навколишнього середовища. Слід підкреслити, що значна частина принципів охо­рони навколишнього середовища була в подальшому перенесена, якщо не текстуально, то концептуально, в Договір про створення Європейського економічного співтовариства.

Третя Програма дій у галузі навколишнього середовища (1983 — 1986 рр.) мала за мету вироблення глобальної стратегії охорони на­вколишнього середовища та природних ресурсів у Європейському Співтоваристві. У цій програмі відзначається перенесення акцентів з контролюючої діяльності на превентивні заходи щодо запобіган­ня забрудненням. Охорона навколишнього середовища стає понят­тям більш широким, що включає вже і захист Грунтів, і інтеграцію екологічного інтересу в інші секторальні політики ЄС. Відповідні зміни певною мірою торкнулися сфери сільськогосподарської діяльності, економічного розвитку регіонів, а також взаємовідно­син ЄС з третіми країнами.

822