§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

М іжнародно-правова охорона біологічного різноманіття. Термін «біологічне різноманіття» («біорізноманіття») отримав прописку у праві після прийняття Конвенції про біологічне різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.). Цей термін означає різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є. Інши­ми словами, цим поняттям охоплюється різноманітність видова, міжвидова і на рівні екосистем.

Конвенція про біорізноманіття є рамковою. Вона вирізняється всеохоплюючим підходом до проблеми. Біорізноманіття при цьому вперше на глобальному рівні визнано як самостійний об'єкт охо­рони, а відповідна охоронна діяльність — як спільна проблема люд­ства у контексті сталого розвитку.

Відповідно до ст. 1 конвенції її метою є збереження біологічно­го різноманіття, стале використання його компонентів і спільне одержання на справедливій та рівній основі вигод, пов'язаних із використанням генетичних ресурсів. Для досягнення цієї мети договірні сторони залежно від їх конкретних умов і можливостей: а) розробляють національні стратегії, плани чи програми збере­ження і сталого використання біологічного різноманіття або адап­тують з цією метою існуючі стратегії, плани або програми з відповідних питань; б) передбачають заходи щодо збереження і сталого використання біологічного різноманіття у відповідних секторальних або міжсекторальних планах, програмах і політиці.

Конвенція розмежовує поняття збереження біологічного різно­маніття залежно від місць їх перебування (знаходження) — іп-зіїе та ех-зКе. Збереження іп-зіїе означає збереження компонентів біологічного різноманіття в природних місцях їх перебування (зна­ходження), а у випадку акліматизованих або культивованих видів — у тому середовищі, в якому вони набули своїх характерних ознак. Збереження ех-зііе означає збереження компонентів біологічного різноманіття поза природними місцями їх перебуван­ня (знаходження).

Стосовно збереження іп-зіїе кожна договірна сторона: встанов­лює систему охоронних територій або територій, які потребують спеціальних заходів для збереження біологічного різноманіття; сприяє захистові екосистеми, природних місць мешкання і збере­женню популяцій видів у природних умовах; запобігає впровад­женню чужорідних видів, які загрожують екосистемам; розробляє і

787

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

з дійснює законодавчі заходи щодо охорони видів і популяцій, які знаходяться під загрозою; співпрацює у наданні фінансової та іншої підтримки щодо заходів збереження іп-зіїе тощо.

Стосовно збереження ех-8Ііе кожна договірна сторона наскільки це можливо і доцільно та насамперед у цілях доповнення заходів іп-зіїе: вживає заходів щодо збереження ех-зііе компонентів біологічного різноманіття, переважно у країні походження таких компонентів; встановлює і підтримує умови для збереження і дослідження ех-8Ііе рослин, тварин і мікроорганізмів, переважно у країні походження генетичних видів; регламентує зібрання біологічних ресурсів з природних місць мешкання з метою збере­ження ех-зііе таким чином, щоб не завдавати загрози екосистемам і популяціям видів іп-кіїе; співпрацює у наданні фінансової та

ІНШОЇ ПІДТРИМКИ ЩОДО ЗаХОДІВ Збереження ЄХ-8ІЇЄ ТОЩО.

Конвенція загострила увагу на сталому використанні компо­нентів біологічного різноманіття. У цьому контексті сторони зо­бов'язалися вживати заходів щодо використання біологічних ре­сурсів для запобігання або зведення до мінімуму несприятливого впливу на біологічне різноманіття; надавати місцевим владам підтримку у розробці і впровадженні заходів щодо поліпшення ста­новища у деградованих районах, у яких зменшилося біологічне різноманіття; заохочувати співробітництво між урядовими органа­ми і приватним сектором своєї країни у розробці методів сталого використання біологічних ресурсів тощо.

У Конвенції про біорізноманіття зафіксовані також зобов'язан­ня сторін щодо: підготовки кадрів і проведення науково-технічно­го співробітництва; підвищення освіти громадян з питань збере­ження і сталого використання біологічного різноманіття; прове­дення екологічної експертизи у даній галузі; доступу до генетичних ресурсів; обміну інформацією з усіх загальнодоступних джерел сто­совно збереження і сталого використання біологічного різно­маніття тощо.

Нагляд за впровадженням конвенції у життя здійснює Конфе­ренція сторін. Організація і обслуговування засідань цієї Конфе­ренції покладено на Секретаріат. Діє також допоміжний орган по наданню наукових, технічних і технологічних консультацій з пи­тань збереження біологічного різноманіття.

Конвенція про біорізноманіття доповнюється підписаним у Монреалі Картахенським протоколом з біобезпеки (2000 р.). Його

788