§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

г ається дозвіл відповідно на його експорт чи імпорт, а для реекс­порту — сертифікат на реекспорт. Ці документи видаються відповідними державними органами за наявності висновку науко­вого органу про те, що такий експорт чи імпорт не загрожують ви­живанню відповідного виду флори чи фауни.

Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (м. Бонн, 1979 р.). За цією конвенцією під «мігруючим видом» розуміють по­пуляцію або географічно ізольовану частину популяції будь-якого виду диких тварин чи будь-якого таксону цих тварин нижчого ран­гу, значна частина якої циклічно пересікає один або більше кор­донів національної юрисдикції. Охоронні заходи щодо мігруючих видів диких тварин залежать від того, до якого з двох додатків до конвенції включені відповідні види. Додаток І містить перелік мігруючих видів, які перебувають під загрозою зникнення, а Дода­ток II - стан яких є несприятливим і для збереження яких не­обхідне міжнародне співробітництво.

Відповідно до конвенції сторони, які є державами ареалів мігру­ючих видів, включених до Переліку І, домовилися індивідуально і спільно оберігати ці види і відновлювати середовища їх мешкання. Передбачена заборона добування відповідних видів за деякими ви­нятками: добування у наукових цілях; з метою сприяння відтворен­ня або виживанню виду, який перебуває під загрозою зникнення; якщо цього потребують надзвичайні обставини.

Сторони, які є державами ареалу мігруючих видів, віднесених до Додатка II, взяли на себе зобов'язання при здійсненні міжнародно­го співробітництва у цій сфері пріоритетне значення надавати та­ким видам диких тварин, стан збереження яких є несприятливим.

До регіональних комплексних міжнародно-правових актів, спря­мованих на збереження флори і фауни та природних екосистем, належать прийнята ще у 1933 р. Конвенція про охорону флори і фауни на Африканському континенті, Конвенція про охорону природи і захист флори та фауни у Західній півкулі (1940 р.), Кон­венція про охорону природи у південній частині Тихого океану (1986 р.), Конвенція про охорону флори та фауни і природних сере­довищ існування у Європі. Остання з цих конвенцій є найбільш важ­ливою для України. Вона була прийнята 19 вересня 1979 р. у Берні.

Метою даної конвенції є збереження дикої флори і фауни в їх природних місцях існування (іп-зііе) на основі міжнародного співробітництва держав Європейського континенту.

791

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

Д оговірні сторони домовилися вживати необхідних заходів для збереження популяцій дикої флори і фауни або їх адаптації на рівні, який відповідає екологічним, науковим та культурним вимо­гам. Особлива увага має приділятися зникаючим та вразливим ви­дам, зокрема ендемічним, та середовищам їх існування, які знахо­дяться під загрозою.

Нагляд за виконанням конвенції покладено на Постійний комітет, який складається з представників договірних сторін. Він має право вносити будь-які пропозиції для підвищення ефектив­ності конвенції, включаючи пропозиції про укладення з держава­ми, які не є договірними сторонами, домовленостей, які сприяли б більш ефективному збереженню видів флори і фауни та природ­них місць їх існування.

До регіональних належить і Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики, укладена у Канберрі (Австралія) 20 травня 1980 р. Вона доповнює рамковий Договір про Антаркти­ку (1959 р.), яким було встановлено режим повної демілітаризації і нейтралізації цього льодового континенту.

Під морськими живими ресурсами у конвенції маються на увазі популяції плавникових риб, молюсків, ракоподібних та інших видів живих організмів, включаючи птахів, що мешкають на південь від Антарктичної конвергенції (лінії, що сполучає відпо­відні точки упродовж паралелей широти та меридіанів довготи).

Сторони конвенції домовилися, що будь-який промисел і пов'язану з ним діяльність в Антарктиці вони здійснюють відповідно до цієї конвенції і з таких принципів: а) запобігання зменшенню чисельності будь-якої виловлюваної популяції до рівнів, які забезпечують її стабільне поповнення; б) підтримання екологічних взаємозв'язків між виловлюваними, залежними від них і зв'язаними з ними популяціями морських живих ресурсів Ан­тарктики та відновлення виснажених популяцій до встановлених конвенцією рівнів; в) запобігання змінам чи зведення до мінімуму небезпеки змін у морській екосистемі, які є потенційно незворот-ними протягом двох—трьох десятиліть.

Договірні сторони, незалежно від того, є вони учасниками Договору про Антарктику чи ні, погодилися у тому, що в районі дії договору вони не здійснюватимуть ніякої діяльності, яка супере­чить його принципам і меті.

792